Перейти к содержимому

Ребята, давайте поможем военным!

минобороны

Сообщений в теме: 210

#201

    SV

    Администратор

  • OFFLINE
  • 1 310 сообщений
  • Город: Днепр

Отправлено 02 Декабрь 2014 - 21:30

Позавчора були з дружнім візитом та братською допомогою у батальоні ОУН.
Їжали самостійно до Карлівки, а звідти на хвості оунівського джипа, якиі виїздив назустріч.
Розвантажувалися, сховавшись про всяк випадок в ангарі. Навколо гупало, і дуже неслабо.
З тієї ж причини зустріч була не довгою, хоча й дуже теплою.
П"ять сотень ще майже теплих пиріжків, спечених вночі спецпідрозділом Котика розлетілися по окопах разом з кавою, чаєм, різноманітним вареннями, медом та іншими ніштяками. А ми полетіли додому.


Дорогою ще було багато чого вартого уваги тих, хто заглядає сюди, та ми обмежимось коротеньким звітом , для того, щоб оповісти дещо важливіше.
навіть не можу зрозуміти з чого почати
доведеться з початку - в голові лише одна фраза:
ТЕАТР АБСУРДУ
Ще як їхали в той бік, на блокпості біля Межевої нам вказали жезлом на узбіччя. Ми звикли до уваги "нацгвардії" на зворотньому шляху - шукають "картошку", "мило", "сємачкі". Звикли до ненависті, яку ті не ховали - це ж ввшники з майдану, а ми оранжоидьі бендеровидньіе.
А на схід вільно завжди їхали.
Далі ніби спогади річної давнини - дізнавшись що ми волонтери, жлоби у одностроях з символикою БЕРКУТ вимогають вийти з машини і видати всі заборонені речі.
Домовляємось підкорятись - треба їхати.
Беркута, чи хто вони тепер, не задовільекні відсутністю забороненого і починають обшукувати машину.
- Що шукаєте? - питаю.
- Оружиє!
- Боїтесь щоб на фронт не потрапила зброя?
- Какая зброя?
- Какоє ви їщїтє оружиє?
Раптом витягають з під сидіння сокиру - а ета что ?!! Топор! Покажитє содєржимоє карманов!
Терпимо. Витягаємо все з карманів. Серед гаджетів. ключів т цигарок і ножі - звичайні складанчики.
Починаємо відгавкуватись. що все це. мовляв, звичайні інструменти і нічого незаконного у нас нема.
Беркутята нервують.
Підходить офіцер, дивиться з явною ненавистю. Я мабуть теж, бо капитан питає, чи маю судимість
- Маю!
- Статья?
- Політічєская!
- Жог солдат в Кієвє на майданє?
- Помиляєтесь! Я солдатам допомогу везу!
- А за что же привлекался?
- Вдома, у Дніпрі жог! Тільки не солдат.
- Ви можєтє тут часов шесть простоять!
Далі шукають наркотичні речовини - розкручують ліхтарики та авторучки, вміло обшукують кишені, залазять пальцями в шкарпетки.
- Які наркотики подобаються? Може іншого разу привезти чогось? - сміємось.
Мусорята грозяться поставити нас на коліна, та ми сміємось далі, і ті , пообіцявши добре инас огледіти на зворотньому шляху, дають дозвіл їхати далі.
Коли вертались. майже те ж саме було, тільки без охвіцера, і сержант забрав у нас пакунок чаю.
Порошкович і ко зберегли мусоровійська поапєрєдніков - ті самі, що вистрілювали очі патріотам на майдані.Годують їх, одягають і озброюють краще за фронтовиків.
Для чого?
Питання риторичне.
Ясно і так - ВОНИ бояться НАС більше за будьякого путіна.
Прикрепленный файл  5.jpg   909,46К   61 Количество загрузок:Прикрепленный файл  6.jpg   1,17МБ   74 Количество загрузок:Прикрепленный файл  7.jpg   1,13МБ   65 Количество загрузок:Прикрепленный файл  8.jpg   1,07МБ   64 Количество загрузок:Прикрепленный файл  10.jpg   1,06МБ   67 Количество загрузок:Прикрепленный файл  11.jpg   1,18МБ   65 Количество загрузок:Прикрепленный файл  12.jpg   1,07МБ   67 Количество загрузок:Прикрепленный файл  13.jpg   1,13МБ   68 Количество загрузок:Прикрепленный файл  15.jpg   1,06МБ   67 Количество загрузок:Прикрепленный файл  16.jpg   662,16К   67 Количество загрузок:Прикрепленный файл  17.jpg   1,14МБ   72 Количество загрузок:Прикрепленный файл  18.jpg   1,23МБ   79 Количество загрузок:Прикрепленный файл  19.jpg   984,64К   76 Количество загрузок:Прикрепленный файл  20.jpg   1,05МБ   74 Количество загрузок:Прикрепленный файл  22.jpg   1,14МБ   69 Количество загрузок:Прикрепленный файл  23.jpg   1,31МБ   74 Количество загрузок:Прикрепленный файл  24.jpg   1,27МБ   74 Количество загрузок:Прикрепленный файл  25.jpg   1,18МБ   70 Количество загрузок:Прикрепленный файл  26.jpg   1,15МБ   77 Количество загрузок:Прикрепленный файл  27.jpg   1,3МБ   73 Количество загрузок:Прикрепленный файл  29.jpg   1,16МБ   72 Количество загрузок:Прикрепленный файл  30.jpg   1,28МБ   71 Количество загрузок:Прикрепленный файл  31.jpg   1,28МБ   74 Количество загрузок:Прикрепленный файл  28.jpg   1,32МБ   76 Количество загрузок:Прикрепленный файл  32.jpg   1,28МБ   74 Количество загрузок:Прикрепленный файл  33.jpg   1,27МБ   75 Количество загрузок:Прикрепленный файл  34.jpg   1,03МБ   77 Количество загрузок:Прикрепленный файл  35.jpg   254,22К   81 Количество загрузок:

Прикрепленные файлы

  • Прикрепленный файл  9.jpg   1,1МБ   71 Количество загрузок:
  • Прикрепленный файл  14.jpg   1000,35К   54 Количество загрузок:


#202

  • Город: Днепропетровск-Тополь.

Отправлено 03 Декабрь 2014 - 09:19

А от куда такой батальон ОУН???

#203

Отправлено 03 Декабрь 2014 - 10:31

Блин!
Не ту страну назвали Гондурасом,,,,
Ве равно Сергей, надо делать каждому свое , правильное , дело. Тогда может наши дети или хотя бы внуки доживут до нормальной. цивилизованной жизни. А пока надо бороться! Что то получается , что то - нет , а караван идет ,,, А собаки - лают,,,
Большое спасибо тебе за все!!!

Сообщение отредактировал agent_asd: 03 Декабрь 2014 - 10:36


#204

    SV

    Администратор

  • OFFLINE
  • 1 310 сообщений
  • Город: Днепр

Отправлено 03 Декабрь 2014 - 12:35

Просмотр сообщенияAlekxBabkin (03 Декабрь 2014 - 09:19) писал:

А от куда такой батальон ОУН???
http://kmoun.info/

#205

    SV

    Администратор

  • OFFLINE
  • 1 310 сообщений
  • Город: Днепр

Отправлено 03 Декабрь 2014 - 12:54

Просмотр сообщенияagent_asd (03 Декабрь 2014 - 10:31) писал:

Блин!
Не ту страну назвали Гондурасом,,,,
Ве равно Сергей, надо делать каждому свое , правильное , дело. Тогда может наши дети или хотя бы внуки доживут до нормальной. цивилизованной жизни. А пока надо бороться! Что то получается , что то - нет , а караван идет ,,, А собаки - лают,,,
Большое спасибо тебе за все!!!
Игорь согласен с тобой дело надо делать. Потому как без помощи народа бойцам банально не выжить. Без еды, без воды, теплых вещей и лекарств и многого другого, чем должно обеспечивать государство но увы не обеспечивает. И тут мы должны поддержать и защитить наших бойцов для того, что бы они смогли защитить нас.
Други, есть такое дело, у бойцов реально проблемы с водой, вода практически не пригодна для питья, мы уже неоднократно привозили им по 700 литров воды но получается накладненько по топливу (800-1100 грн поездка). Мы тут прикинули, есть компания, которая может собрать переносную очистительную систему. В зависимости от пропускной способности разные цены. Мы уже отвозили погранцам одну, она в состоянии выдавать 50 литров в час и обошлась в 4500грн. Такая мощность для тех подразделений не нужна и думаю можно уложиться в 3000-3500 грн. Как вы считаете сможем собрать на 1-2 таких установки?
P.S. Вся последняя информация о нашей деятельности тут https://www.facebook...sfendniprovskiy

#206

    SV

    Администратор

  • OFFLINE
  • 1 310 сообщений
  • Город: Днепр

Отправлено 07 Декабрь 2014 - 04:03

Трохи запiзнився зi звiтом, купа невирішених раніше справ зажадала до себе уваги. Чергова поїздка до бійців почалася як зазвичай в першій половині дня, напередодні виїзду, зі збору вантажу в декількох точках міста. У процесі завантаження пролунав дзвінок від Пророка, з проханням купити і привезти м'яса до шашлику, так як одному з бійців якраз завтра виповнюється 22 роки і товариші по зброї вирішили зробити йому сюрприз. М'ясо та ще деякi смаколикi були купленi та повiдомлено про це Пророка, який дізнавшись про це розчулився і направивший нескінченний словесний потік подяки, який був перерваний нами самим грубим чином. На цьому моменті хочу акцентувати вашу увагу. Те, що для нас буденно і доступно, для бійців на передовий недосяжна розкіш. Таких речей як м'ясо, ковбаса, майонези і кетчупи, фрукти і тістечка тощо, вони не бачать місяцями. Звичайно більшості не зрозуміти цього почуття, тому що навіть якщо ми і не вживаємо чогось, але на підсвідомому рівні ми знаємо, що в будь-який момент при бажанні можемо собі це дозволити. Нам з побратимами в деякій мірі ці почуття знайомі, так як довелося відчути їх на собі перебуваючи в буцегарні за часів майдану. Тому речi на перший погляд незначнi та не вартi уваги, на передовiй набувають бiльш важливого значення. Давайте не будемо забувати про це і по можливості "балувати" наших захисників приємними сюрпризами.
Як і зазвичай, вирушили рано вранцi. Дорога, була більш-менш доброю. На диво, Межівський блок пост, на якому минулого разу розважалася беркутня, пустував. Нудьгуючий даішник окинув байдужим поглядом автомобіль і відвернувся в інший бік. По дорозi туди (як за звичай), сталася невеличка поломка, з якою достатньо швидко впоралися. До розвiдникiв прибули практично без пригод. Вони як i завжди зрадiли нашому вiзиту та речам що вдалося їм привезти. Тут же почалася примірка теплих зимових чобіт, бушлатів і розглядання всіх цікавинок, привезених в цей раз. Дуже сподобалися сухі супи та борщі виготовлені і люб'язно надані Кулінарної сотнею Дніпропетровська (дівчата, Вам окреме спасибі). Не в силах стримати емоції, бійці розглядали малюнки і читали листи від школярів. Ці моменти дуже хвилюючi. Хтось, дивлячись на малюнки витирав скупу сльозу, згадуючи своїх дітей, хтось засипав масою питань про ситуацію в тилу. Нажаль часу було обмаль, треба було вирушати до наступного підрозділу.
До "болотникiв" добралися без пригод, їх перемістили на більш стратегічно вигідну позицію на височини і тепер їх можна перекваліфікувати в "горян". Знову теплi привiтання та радiсть хлопцiв такій життєво важливій для них допомоги. Їжа, цигарки, ліки, теплий одяг та взуття та багато iншого і звичайно м'ясо до шашлику були передані нашим Героям. У зв'язку з тим, що сутiнiє рано, необхідно було вирушати в дорогу назад. Побажавши удачі вирушили в зворотну дорогу.
Уже виїхавши в поле відключилася електрика в бусику. Довелося зайнятися "пожвавленням" бойового товариша. Через деякий час почався мінометний обстріл. Міни літали над високо над головою, лягаючи десь далеко. Ця подія змусило мобілізувати потуги по ремонту електропроводки бусика і буквально через 10 хвилин він ожив. Відправившись у дорогу, хвилин через десять на полі вздовж дороги були виявлені воронки від мін. Видно ангел-охоронець в цей день не спав і таким хитрим чином, у вигляді поломки атомобіля врятував нашу команду. Незрозумілі принципи, якими керуються сепари, луплячi з мінометів куди попало. На що вони розраховують, на випадковість? Ну то таке, головне, що всі живі і здорові.
Готуємося до виїзду на наступному тижні.
Прикрепленный файл  1.jpg   371,63К   51 Количество загрузок:Прикрепленный файл  2.jpg   487,95К   60 Количество загрузок:Прикрепленный файл  3.jpg   510,22К   57 Количество загрузок:Прикрепленный файл  4.jpg   583,44К   65 Количество загрузок:Прикрепленный файл  5.jpg   624,57К   68 Количество загрузок:Прикрепленный файл  6.jpg   665,17К   65 Количество загрузок:Прикрепленный файл  7.jpg   603,23К   64 Количество загрузок:Прикрепленный файл  8.jpg   625,01К   62 Количество загрузок:Прикрепленный файл  9.jpg   691,09К   62 Количество загрузок:Прикрепленный файл  10.jpg   612,51К   65 Количество загрузок:Прикрепленный файл  11.jpg   766,45К   67 Количество загрузок:Прикрепленный файл  12.jpg   631,76К   67 Количество загрузок:Прикрепленный файл  13.jpg   582,62К   66 Количество загрузок:Прикрепленный файл  14.jpg   603,46К   66 Количество загрузок:Прикрепленный файл  15.jpg   543,17К   67 Количество загрузок:Прикрепленный файл  16.jpg   620,86К   63 Количество загрузок:Прикрепленный файл  17.jpg   680,94К   70 Количество загрузок:Прикрепленный файл  18.jpg   652,16К   65 Количество загрузок:Прикрепленный файл  19.jpg   591,02К   67 Количество загрузок:Прикрепленный файл  20.jpg   445,09К   65 Количество загрузок:Прикрепленный файл  21.jpg   583,32К   63 Количество загрузок:Прикрепленный файл  22.jpg   451,91К   59 Количество загрузок:Прикрепленный файл  23.jpg   527,02К   58 Количество загрузок:Прикрепленный файл  24.jpg   574,1К   59 Количество загрузок:Прикрепленный файл  25.jpg   476,1К   54 Количество загрузок:

#207

    SV

    Администратор

  • OFFLINE
  • 1 310 сообщений
  • Город: Днепр

Отправлено 07 Декабрь 2014 - 14:05

Гена, спасибо! Спасибо, что не поленился и в выходной привез передачу для бойцов. Сигареты, кофе и зажигалки на этой неделе отправятся по назначению - к бойцам.
Прикрепленный файл  1.jpg   1,37МБ   64 Количество загрузок:

#208

Отправлено 07 Январь 2015 - 11:45

Добрый день, друзья, с наступающим Новым годом, и пусть он принесет мир народу Украины!

Пересылаю письмо Виталия Левченко, который вернулся из очередной поездки на фронт.

Сегодня ночью вернулись с ВОЙНЫ. Никак не могу привыкнуть к действительности ТАМ и ЗДЕСЬ, настолько кардинально они отличаются. Были во многих подразделениях. Сопровождали нас наши друзья – «кровожадные» правосеки. Поражают, все-таки, меня эти ребята своей духовностью, патриотизмом, стойкостью, бесстрашием. Я уверен, победить их невозможно. Были в спецподразделениях разведки в Луганской и Донецкой областях. Завезли ребятам правильное термобелье Фарингейт и теплые берцы (более 200 пар). Часть берцев ушла в батальон «ПОЛТАВА».

В Песках задержались. Вчера попали немного под раздачу. Ситуация в Песках не ахти. Под видом ротации поубирали людей из командного состава, которые владели ситуацией в аэропорту и близлежащих районах. Так же отдали высотки вокруг аэропорта, с которых велась корректировка огня. Вчера, например, рядом с аэропортом почти два часа гулял российский танк и арта его не трогала, потому что неоткуда вести корректировку огня. А за каждую высотку наши положили не одну жизнь.


Я понимаю, что перемирие на руку нам. Но зачем унижать наших вояк заходом на ротацию в аэропорт через сепарский блокпост, где нашим оставляют только по одному рожку. Зачем отводить части ВСУ, оставляя оголенными километры фронта и оставлять отряды правосеков и Днепра без поддержки и прикрытия. Ведь в случае атаки сепарами, руководство скажет, что сепары вероломные, а мы потеряем настоящих патриотов. Короче, сплошные вопросы.


По обеспечению вояк. В принципе, в основной своей массе, бойцы одеты и обуты. Просто, речь сейчас идет о качестве, потому что один боец обут в фирменные, дышащие берцы, а другой в дутые сапожки. С термобельем та же история – один одет в полартек, а другой в искусственную чебурашку. Так же очень актуальны средства передвижения, оптика и ночная оптика, планшеты с картами и программами наведения огня.


Следующую поездку планируем после Рождества. Необходимы средства на планшеты и оптику. Разведподразделению необходим автомобиль. Будем благодарны любой помощи.

Сообщение отредактировал agent_asd: 07 Январь 2015 - 11:45


#209

    SV

    Администратор

  • OFFLINE
  • 1 310 сообщений
  • Город: Днепр

Отправлено 02 Февраль 2015 - 18:37

Всем привет!
Сорри, что редко появляюсь, как бы это не банально не звучало, но катастрофически не хватает времени. Более детально о нашей деятельности можно узнать тут https://www.facebook...sfendniprovskiy Сейчас собираем средства на броники и каски для батальона ОУН. Надо около 3000$. Часть уже собрана.

Как известно добровольческие батальоны не снабжаются со стороны государства ни оружием ни амуницией ни пищей ни медикаментами ни техникой. Все это предоставляется волонтерами или как в случае с оружием - добывается в бою. Приезжая к ним на передовую, мы были поражены тем патриотизмом и силой духа, с которыми они защищают нас с вами. Их совершенно не интересуют справки об участии в АТО, медали и ордена, которые кстати (я так думаю) они ни при каких обстоятельствах не примут из рук нынешнего "президента". Они с честью выполняют важнейшую миссию в жизни каждого настоящего мужчины - защищают свою страну от агрессора. Они там становятся калеками и умирают за нас с вами, за наших детей, близких родственников, друзей и коллег по работе и за тех, кто так же мог бы встать плечем к плечу рядом с ними, но по каким то причинам не захотел это сделать. Там все добровольцы и это люди искренне любящие свою страну и во имя ее защиты и процветания сознательно рискующие своими жизнями и здоровьем каждый день.

Выкладываю отчеты о крайней поездке на передовую от побратима Юрия и главного редактора Львовской газеты "Ратуша" Николая Савельева:
1) http://ratusha.lviv....&to=art&id=3900

2) Так склалося.
Це була вже друга подорож до бійців з батальону ОУН у цьому році . Якщо на Різдво ми привезли до них печиво, солодощі, цитрусові, смажених курей, цигарки, а головне – вже другу фільтруючу станцію для очистки води( особлива подяка побратимам Олексію, Чорному, Кіму, щирій людини і патріотці Катерині Машал з Сан-Франціска), то цього разу наша допомога складалась з де-що іншого. Трьох вояків, повертавшихся з короткого відпочинку і журналіста зі Львова треба було довезти до місця дислокації батальону, тобто до населенного пункту Т. Смачно пообідавши у гостинній родині побратима Сірка, ми почали утрамбовуватися у Лансер. Навіщо такі подробиці – та тому, що потрібно було бачити це дійство. Як це так – машина прямує у зону, а для подарунків бійцям немає місця. Поклажа пасажирів була запресована у багажник авто і їм було запропоновано сідати. І тут почалося. Увесь вільний простір салону, окрім водійського , був завантажений кулінарними виробами побратима Котика і сухими шедеврами кулінарної сотні. Після загрузки пасажири вільно рухали тільки головами. О першій пообіду ми вирушили. На нас чекали 250 кілометрів.
Прикрепленный файл  6.jpg   1,4МБ   26 Количество загрузок:Прикрепленный файл  7.jpg   1,11МБ   46 Количество загрузок:
Шлях до кінцевої зупинки водію був знайомим і тому подорож пішла по звичному сценарію-перемили кістки глистам(пороху, сене і всій банді), побажали мирного неба і долгіє лєта великому пу і його ватє, розглянули перспективи виходу рідної неньки з тяжкого становища. Журналіст Микола як справжній фахівець слушно вставляв анекдота. Ідилію дружньої розмови переривали тільки зупинки на знайомих вже блокпостах. Іноді хлопці питали - скільки ще нам їхати. Час спливав, минали кілометри і водію було видно в дзеркало, як очі вояків ставали все більш зосередженими та й розмови ставали менш жвавішими. Дорога перейшла в затяжний спуск і це ознака того, що попереду Карлівка – останній блокпост на нашому шляху. Зупинивши авто і перевіривши документи, бійці ЗСУ проінформували нас, що попереду йде цілий день обстріл, чути ,, даже гради” і тому спочатку передзвоніть, а потім вже вирішуйте,а ще краще, зачекайте на блокпосту і нікуди не їдьте. Зв’язавшись з батальйоном, ми зрозуміли, що добиратись треба самостійно. Рішення їхати уперед, чи чогось чекати якось і не обговорювалось, та ще й два таких важеля – швидко наставала темрява (а їхати з увімкнутим світлом якась чуйка не радила) і нетерплячі вироби кулінарів(котлети та млинці) чогось чекати не хотіли. Двигун загув і 15км донецьких степів та ярів з чотирма селами чекають нас попереду З’їхавши з траси, що попрямувала у Донецьк, ми проскочили село і дорога пішла вгору. Декілька хвилин і те що ми побачили спонукало хлопців згадати ,,великий и могучий’’. Майже на обрії, праворуч від водія, щось горіло та спалахувало. Як пізніше зрозуміли, це палав(частково) Авдіївський хімкомбінат і йшов бий у Пісках. Ще кілька хвилин і наша машина вискочила на відкриту ділянку. Праворуч на білому сніговому просторі на однаковій відстані одне від одного – великі чорни плями розірваної матіньки-землі. Це було вітання,, градів’’. Хлопці стали гарячо казати ,, газу-газу, ми на пристріляній ділянці’’ і перевантажене авто додало обертів. Вікна в салоні відкрили і бійці почали прислуховуватись. В напрузі промайнули ще два села. Знов відкрита ділянка і нарешті попереду конче потрібний населений пункт Т. У салоні якось пожвавішало, та раптом праворуч пролунав вибух .,, Газуй-газуй, прямо, нікуди не звертай, гальмуй’’ – і всі дали драпа з машини. Поруч був бетонний паркан і тепер дозвольте, шановні, від першої особи. Впавши долу і майже перетворившись у плінтус цього паркану, я руками прикрив голову, в якій промайнуло-,, ні хрена собі’’. Десь поблизу ще пару раз шарахнуло і прийшло розуміння, що жарти закінчилися. Трохи забравши руки з голови, я відчув якийсь знайомий запах – це був сморід від лайна, біля якого, з одного боку впав я, а з іншого - боєць на псевдо Фокс . Побачивши мою криву рожу, він сказав:,,мені теж смердить, але ми ж це відчуваємо.,,Так- сказав я- то значить ще живі’’. Затихло, ми підвелися і побачили, що з іншими теж все гаразд: нікого не заціпило. Поруч з розкритим авто валялися речі, як хлопці пірнули з них ,питання, а може і не питання, а просто бойовий вишкіл. Тільки-но почали все швидко збирати, як знову пролунав вибух, всі розбіглись та попадали і, ,,здоровеньки були’’, знову лайно. А чого ще чекати, це ж бетонний паркан, самі розумііте. Тиша, ми вскочили у машину і гайда. База наших вояків була зовсім поруч. Припаркувавши машину між славетним запоріжським БРДМом та якоюсь вантажівкою, ми вийшли із авто. Надворі стояло кільканадцять бійців батальону, які в цей час отримували щось накштал наказу від командира. Радісно привітавшись з ними, хлопці, які приїхали зі мною,почали швидкоруч надівати броніки та каски і шукати свою зброю. БРДМ відправлявся у Піски і старший віддавав останні доручення. Журналіст Микола , забравши свої речі, теж надів каску та бронік і намагався якось вирішити своє подальше перебування. Як мені було відомо з його слів, він збирався заночувати у Т., а зранку якось потрапити до Пісків. Зрозумівши , що бійці поспішають і їм зараз не до подарунків, я почав поспіхом заносити продуктову поклажу на склад у бокс пожежної будівлі. Надворі ще було трохи-трохи видно і я вирішив довго не квапитись і повертатись у Дніпро. Останній пакунок- цигарки – був розданий просто бійцям і я почав прощатись зі знайомими вояками, які сідали у свою бойову машину. Один з них з гордістю показав мені снайперську гвинтівку зразка другої світової .,, Бережи їх Боже’’ , промайнуло в голові і якесь велике бажання плюнути в очі отім верховним глистам з Київа. Потиснувши руку журналісту Миколі, я сів у авто. Аж раптом так бабахнуло, що голова пішла у плечі . Бійці повистрибували з БРДМа і побігли до боксу , вигукуючи:,,бігом, бігом.’’ Теж саме зробив і я. Влітаючи у приміщення, в голові сяйнуло:,,а як же Лансер’’, але новий потужний вибух принудив мене просто пірнути на підлогу. Знову вибух, тиша, вибух і знову тиша.,, З танка почали бити’’ – пролунав чийсь голос. Трохи підвівшись, я побачив Фокса.,, Слухай- сказав він -тобі краще перечекати тут до ранку, а засвітло поїдеш.’’ ,, Так, згоден’’-відповів я і знову бабахнуло. ,,Негайно вимкніть світло’’ – почувся голос командира і в будівлі запанувала суцільна темрява. Лежачі на підлозі і прислухаючись до різновидів вибухів (бо в темряві лунали коментарі) я згадав про машину і стало сумно. Бо якщо їхати зранку, то треба її загнати в бокс, тим паче, що надворі все веселішало, але якщо буде пряме влучання у бокс, то кому це вже буде потрібно. Ось такі думки відвідали мою голову, коли раптом знов пролунав потужний вибух і було чути як посипалось скло. Стало ще сумніше і самотніше. Подекуди в темряві то там, то там ліхтариками та мобілками бійці позначали свою присутність, було чути, як де хто починає підводитись. І знов голос командира:,, залп’’ – і знов всі на підлозі. ,,Поруч кладе, сука’’ –почулося із якоїсь кімнати. Минає час, настає тиша і бійці припустили, що у сепарів перезарядка. Я підвівся і вирішив, що треба мені щось діяти з машиною, бо відчував себе так ,нібито я її зрадив. На порозі будинку у спалахах невідомо від чого висвітився силует командира. Підійшовши до нього, бачу, як ліворуч полум’я починає з’їдати паркан та дерева якогось подвір’я . Запитую , чи можу загнати авто у бокс .,,Який бокс- почув у відповідь-яке інтерв’ю, у машину та хутчіше звідси, так вже давно не гатили.’’ Зрозумівши, що він має мене за журналіста, пояснив, що я просто людина , котра привезла його бійців та журналіста.,, А де журналіст?’’ – ,,У боксі’’ –,,Покличте журналіста’’ – пролунало у темряву. З Миколою у командира розмова була теж короткою.,,Вибачте, ніякого інтерв’ю, ніяких Пісків, тут реальна війна і краще покваптесь, бо почнуть знову бити. ,,Але ж я проїхав тисячу кілометрів’’ – спробував заперечити Микола. ,, Це не обговорюється і крапка’’ – було чути у відповідь. І тепер вже я прохаю журналіста поквапитись. Микола побіг у темряву бокса і було чути, як він поспіхом роздає ті подарунки, котрі привіз для бійців. Прощання з хлопцями пройшло навмацанки й з побажанням життя та перемоги. Підбігши до авто і переконавшись ,що воно, принаймні зовні, ціле, ми вскочили у нього і не вмикаючи світла поїхали. Надворі було вже зовсім темно і тільки палаюче подвір’я освітлювало нам початок шляху звідси. Їдемо повз пожежі , Микола просить пригальмувати, щоб хоч щось зняти. Ну що ти йому скажеш-трохи пригальмовую та й дорога попереду пішла праворуч. Ще мить, ми починаємо повертати, як раптом ліворуч, на відстані 15-20м, стовп вивернутої землі і звуки вибуху примусили нас знову згадати велике надбання російської лексики. Перше, що прийшло на думку - зараз мене почне сікти осколками та, дякувати Богу, минулося. Лансер рвав копитами, Микола почав казати щось дуже непристойне про Путина та його рідню, а я виторащивши очі , вдивлявся у пітьму і давив на газ . Микола все казав і казав і мені спало на думку, що все, що у нього зараз на душі – хай каже на диктофон. Він так і зробив. О, це треба було чути, ця промова творчої людини, яка потрапили не в зовсім зручне становище, дорогого коштує. Але це так, лірика . Після спільного ,, Боже наш’’ нас трохи попустило та й від’їхали від обстрілу вже на пару кілометрів. Знову відкрилась панорама палаючого хімзаводу та спалахи бойових дій. В’їхали в якесь абсолютно темне село, але керувати машиною стало трохи зручніше – з’явилися хоч якісь орієнтири. Дорога являла собою суміш мокрого снігу, вугільного пилу (посипали від ковзанки), подекуди мокрої землі і тому, дякуючи Богу, було хоч щось видно. Знову степ, яри і попереду якийсь гуркіт(забув сказати, що увесь час ми їхали з відкритими вікнами - прислуховувались).,, Отакої – подумали - було б недуже смішно лягти під свою ж броньовану техніку’’. Як змогли поночі, кудись з’їхали, стоїмо. Коли дійсно, наші вояки на повній швидкості проїхали повз нас на БМП. Вирулили, поїхали. Проскочили ще одне село. Їдемо далі , але фари не вмикаємо, чесно кажучи, тому що страшно бути у пітьмі мішенью для якогось дурня. Темно так, що прошу Миколу прикрити долонею електронний годинник, бо світло від нього дуже заважає. Ще кілька кілометрів знайомої відкритої ділянки , де спалахи війни добре видно і нарешті траса Донецьк-Дніпропетровськ. Але і тут зміни. Якщо ще дві години тому ліворуч від дороги була, при наймі на той час, тиша то зараз там теж все гуркотіло і світилося у темряві. Фронт бойових дій розширився. Не вмикаючи фар через п’ять хвилин ми в’їхали у Карлівку. Полегшення внутрішнього стану прийшло тільки на блокпосту, коли вартові вказали на місце зупинки.
Прикрепленный файл  8.jpg   902,93К   53 Количество загрузок:Прикрепленный файл  9.jpg   1,17МБ   48 Количество загрузок:
P.S .
Менш ніж за годину ми були вже у Червоноармійську і зашли на сучасній заправці у кафе , щоб трохи помитися, бо дуже були брудні . Все сяяло, тихо грала музика, працювало TV і малюк з екрану пропонував ,, якщо хочеш добро как…’’ щось купити, бармен загравав з помічницею, а під’їхавша на дуже коштовнім авто молода родина з дитиною замовили кави і солодощів. І від цієї машини часу стало раптом моторошно. А що ж повинна відчути та людина , молода і не дуже , котра місяцями сидить під обстрілами гармат, танків, градів і ще хрен зна чого , а потім , нарешті, якщо жива і не покалічена, йде на ротацію. Це просто страшно уявити. А глисти з екрану і далі продовжують надувати щоки і щось там говорити. Боже Всевишній, прости їм, бо вони дійсно не знають, що роблять.
І ще. Зранку наступного дня передзвонили хлопці з батальону і повідомили, що пожежної будівлі і всіх хат поруч просто вже не існує, але всі хлопці живі . Клята війна.
Борони, Боже , Україну і її захисників, славних нащадків великих пращурів!

#210

    SV

    Администратор

  • OFFLINE
  • 1 310 сообщений
  • Город: Днепр

Отправлено 08 Февраль 2015 - 23:01

Дякую усiм небайдужим громадянам та побратимам, якi вiдгукнулися на прохання про допомогу для бiйцiв добровольчого батальйону ОУН. Колишню базу хлопцiв розвалила ворожа арта. А там було досить багацько усiляких корисностей. У тому числi i провiянт. Нажаль практично усе знищено. Хлопцi потребують нашої допомоги.
Головна потреба - це м'ясо. Ми вже "вiдловили" двох кабанчикiв, але цього замало. Якщо є змога допомогти будемо щiро вдячнi.
Машина їде у середу в обiд. Щiро дякую "Кулiнарнiй сотнi" Днiпропетровська та особисто Yuliya Nemirovskaya за сухi борщi, супи та iншi смаколики, також побратиму i справжньому патрiоту Котику за котлети, борщ, гречку с м'ясом та пирiжки. Разом переможемо!

#211

    SV

    Администратор

  • OFFLINE
  • 1 310 сообщений
  • Город: Днепр

Отправлено 09 Февраль 2015 - 02:09



Борис Гуменюк



Телефонує побратим Кіндрат з Пісків.
Зараз він в батальйоні виконує обов*язки начальника штабу. Обходив наші позиції на вогневому рубежі і майже випадково в зону мобільного покриття потрапив. Хвилю порозмовляли:
- Привіт, братику. Як там вчора твоя презентація?
- Бімба! В залі побратими, красиві жінки і живі класики. Дві години пролітають як мить. А наступні дві години півсотні найвідданіших бійців намагалися Грушевського пригостити чаркою. Але Грушевський - він же ж пам*ятник! Коли справа йшла до опівночі, вуйко Місько не втерпів, встав зі свого мармурового стільця і потягнувся рукою донизу: чи то хотів узяти наповнений пластиковий стаканчик, чи вхопити за чуба нашого "Хана". Довелося швидко прибирати після себе, навіть недопалки, і в останнє метро застрибувати.
- Класно.
- А шо у вас, братику?
- А шо у нас? Останніми днями тварюки геть розперезалися. Їхні агеєси і утьоси практично не вмовкають. І як ти розумієш, це на додачу до мінометів, градів, САУ. Знахабніли. Підходять близько. Намагаються нав*язати рукопашну. Підійшли до "будинку мента" - це сто кроків від нас - кричать "Аллах акбар" і з підствольників гатять. Ну, і ми по них. Шоб заткалися. Який Аллах може бути в людині, в якій живе сатана? Істоті, яку вхопив сатана, не поможе ні Христос, ні Аллах, ні Ягве.
- Шо вам привезти, братику? В цю неділю Бояр їде до вас, а я - у вівторок-середу.
- М*яса.
- Купити на базарі свиню?
- Та хоч в жестяних банках. Сто молодих здорових мужиків. Вони їсти хочуть. Я не можу нагодувати їх чаєм і пряниками.
- Пойняв. Буде вам м*ясо.
Отож, любий український народе, любі наші волонтери, наша опора і наш тил! Хлопці на передовій хочуть хліба і видовищ.
З видовищами у нас склалося. З видовищами - все гаразд. Видовище біжить в штикову атаку з криками "Аллах акбар", але дістає в чоло з вога чи кулеметною чергою по зубах і швидко затикається. А от з хлібом, чи то пак, з м*ясом, трохи складніше. Відчувається брак. У зв*язку із загостренням ситуації в Пісках, цивільні вантажі до нас майже не доїжджають.